Біг до вершин майстерності

Наші знання про тренування в останні роки стали більш систематизованими і мають тепер солідну наукову базу, яка спирається на успіхи фізіології, психології та медицини, але ця тренувальна система ще далека від досконалості, і емпіричний підхід до проблеми бігу зберігає поки що свою силу. Заслуга Лідьярда як дослідника полягає в тому, що він розвинув систему, якщо так можна сказати, спеціальної загальнофізичної підготовки бігуна на витривалість. І до Лідьярда ми знали, що повільний біг у великому обсязі сприяє розвитку передумов стати визначним бігуном. На це вказувала, наприклад, та обставина, що багато бігунів, які помірно виступали на довгих дистанціях (5—10 км), а потім переключалися на середні дистанції, досягали успіху надзвичайно швидко (у СРСР, наприклад, таким бігуном був М. Маричов, колишній рекордсмен СРСР у бігу на 800, і 1000 м). Проте саме Лідьярд кількісно вказав обсяг такої підготовки та розробив методику її проведення до дрібниць. Його бігуни (П. Снелл, М. Халберг, Б. Мегі та ін) щороку значну частину часу приділяли саме такій марафонській підготовці. А. Лідьярд зробив свій внесок і в проблему підготовки бігуна до точно визначеного терміну, що в умовах напруженого суперництва — справа надзвичайно важлива.